Твої руки… із них проростають квіти,
Я їх зриваю і плету-вплітаю у вінки.
Твої руки… із них проростають квіти,
Я їх зриваю і плету-вплітаю у вінки.
Розбитими колінами ввіпершись об асфальт,
Повільно сходить сонце із перших шпальт.
Ловлю оком, точніше його краєм
Твій безтілесний схід і нарікаю в собі раєм.
Небо шукає, небо знаходить.
Спустилося з даху і знову ходить,
Ходить грозою, лягає в квіти,
Трохи полежить і мусить іти.
Как хорошо,
когда, на рассвете проснувшись,
выглянешь в сад -
и увидишь вдруг, что бутоны
превратились в цветы на вишне.
Господи, его улыбка, глаза, волосы, его руки — я помню, как они обнимали меня, когда он засыпал рядом со мной, когда мы вместе мылись в душе, помню, как он готовил мне еду, гладил меня. Его сильные нежные руки. Которые меня оттолкнули.
Цей світ –речей, а речі –хворі!
І ти вже тут, у тому хорі!
Йди на голос мій,
Йди на голос мій..