Лина Васильевна Костенко

Марную день на пошуки незримої

німої суті в сутінках понять.

Шалене слово загнуздавши римою,

влітаю в ніч. Слова мене п'янять.

Я — алкоголік страченої суті,

її Сізіф, алхімік і мурах.

Мої слова, у чоботи не взуті,

спливають кров'ю на її тернах.

Вони горять і валяться, як вежі.

А потім їх обмацують сліпці.

І що ж, так наче й не було пожежі -

і тільки жменька попелу в руці.

День извожу на поиски незримой

в потёмках понятийных темы гладь.

Шальное слово обуздавши рифмой,

влетаю в ночь. Слова меня пьянят.

Я — алкоголик уж казнённой сути,

её Сизиф, алхимик, муравей.

Мои слова, в сапожки не обуты,

кровят в терновнике её ветвей.

Они как башни падают горящи,

потом же их — ощупывать слепцам.

И что же — словно не было пожарищ,

а пепла горсть достанется рукам.