Лина Васильевна Костенко

У ті часи, страшні, аж волохаті,

коли в степах там хто не воював, -

от їй хотілось, щоб у неї в хаті

на стелі небо хтось намалював.

Вона не чула зроду про Растреллі.

Вона ходила в степ на буряки.

А от якби не сволок, а на стелі -

щоб тільки небо, небо і зірки.

Уранці глянеш -

хочеться літати.

В те времена кошмаров, прям косматых

Когда в степи там кто не воевал, -

Хотелось ей, чтоб прямо в хате

Над головою небо кто создал.

Не привелось ей слышать о Растрелли.

Она «на свёклу» лишь ходила в степь.

О, перекладина, что над постелью –

ей лишь бы небо в звездах.

Чтоб утром только глянуть

И в мечтах взлететь.